Шість секретів для розкриття в дитини таланту Деніел Койл, автор бестселера «Код таланту», відомий американський журналіст і публіцист, редактор популярного журналу «Аутсайд», стверджує, що шанси дитини можна істотно підвищити, взявши до уваги один ключовий момент: великими не народжуються, ними стають. Койл провів два роки в дев'яти найпрестижніших виховних закладах світу – крихітних чарівних місцях, в яких вирощують величезну кількість талантів міжнародного класу в галузі спорту, мистецтва, музики та математики. І що ж він знайшов? Абсолютно невірне уявлення батьків про те, як стають генієм. «Величезний талант не записаний у ДНК дитини, – каже Койл. – Це результат дії яскравого й потужного паттерна (шаблону), який поєднує в собі три рушійні сили: цільові методи практики, специфічні методи мотивації та коучинг (тренінг)». Те, як діти практикуються, як вони реагують на невдачу, як їх хвалять і критикують – усе це відіграє величезну роль у ймовірності досягнення ними величі в майбутньому. «Звісно, не всі виростають Мікеланджело або Майклом Джорданом, – відзначає Койл, – але їх рівень геніальності не випадковий. Виразний і сильний паттерн допомагає батькам на рівні нейрофізіології розблокувати процес навчання дітей». Хочете створити свій власний виховний заклад? Койл пропонує шість стратегій розкриття талантів у дітей. Спостерігайте за крихітними та потужними елементами «загоряння». Зовсім не просто «глибоко практикуватися», це вимагає від нас пристрасті, мотивації, наполегливості та емоційного палива, яке ми називаємо коханням. Коли мова заходить про мотивацію, результати нових досліджень показують, що ми всі народжуємося з неврологічними еквівалентами пускових тригерів. Як тільки особистість дитини щільно зростається з метою, спрацьовує тригер і вивільняється ціле цунамі несвідомої мотиваційної енергії. Койл акцентує увагу на дослідженні, що вивчало молодих музикантів: діти, які бачили себе дорослими музикантами в майбутньому, вчились на 400 % швидше, ніж діти, які цього не робили. «Це не гени змусили дітей досягти успіху, це паливо, що міститься всередині крихітної ідеї: я хочу бути схожим на них», – каже Койл. Зрозумійте, що практика не буває рівною – зовсім ні. Виховним закладам давно відомо про вирішальний момент, який наука тільки-но відкриває для себе: професійні навички значно посилюються, коли ми балансуємо на межі наших здібностей, роблячи помилки та виправляючи їх, – це і є «глибока практика». Звідси висновок: помилки – це зовсім не вирок, це інформація, яку ми повинні використовувати, щоб у короткі строки набути навички майстерності. Діти, які здатні аналізувати свої помилки не з позиції невдач, а як необхідне паливо для навчання, – це і є ті, хто в кінцевому підсумку стане генієм. Визнайте, що повільна практика – це продуктивна практика. Така техніка є спільною для практично будь-яких виховних закладів: від тенісу до гри на віолончелі та математики. Чому це працює? Коли ви просувається повільно, то можете відчути й виправити більшу кількість помилок, навчаючись побудови більш якісної логічної послідовності у процесі здобуття майстерності. У «Meadowmount» – школі класичної музики, випускниками якої є в тому числі віолончеліст Йо-Йо Ма і скрипаль Іцхак Перельман, є одне правило: ви повинні грати настільки повільно, щоби перехожий не зміг упізнати цю мелодію. Як каже один тренер: «Суть не в тому, наскільки швидко ви це робите, а в тому, наскільки правильно ви це можете виконати, роблячи якомога повільніше». Сила похвали, а не природні здібності. Коли ми хвалимо інтелект дитини, вона реагує на це меншою здатністю до ризику. Коли ми хвалимо зусилля, то діти зазвичай стають більш налаштованими на ризик, роблять помилки і вчаться на них – у цьому суть глибокої практики та навчання. Коли виховні заклади використовують певні словесні прийоми – це зовсім не просто так. Наприклад, деякі тенісисти не кажуть, що вони «грають» у теніс, а кажуть, що «борються» чи «воюють за перемогу». Заохочуйте наслідування (імітацію). Копіювання – це неврологічно короткий шлях до здобуття навичок майстерності. Не важливо, пишете ви чи танцюєте, якщо ви у фарбах представите собі, як уже досягли максимального результату, – це стане першим важливим кроком, який насправді наблизить вас до цієї мети. Тім Галлві, автор та інструктор з тенісу, учить гравців-початківців за допомогою 20-хвилинної мімікрії (наслідування), не промовляючи при цьому жодного слова з інструкцій. Трохи відійдіть у бік. Тільки всередині самого малюка може виникнути та якість глибокої практики, яка вирощує навички майстерності, а не від його батьків, нехай навіть при цьому у них найкращі спонукання. Як каже Керол Двек (психолог зі Стенфорда), усі поради батькам можна умовно розділити на два найважливіших аспекти: звернути увагу на те, куди спрямовані пильні погляди їхньої дитини; хвалити її за кожне її зусилля. Інакше кажучи, не залиште без уваги той момент, коли ваша дитина закохається, і допоможіть їй з розумом використати енергію любові. «Коли ви почнете думати про талант як про процес, коли побачите силу певних видів практики, зверніть увагу на внутрішню пристрасть і налаштуєтесь на певні навчальні сигнали, які вам необхідно буде подати дитині, – життя зміниться», – каже Койл. Як і більшість великих змін, усе проявляється у дрібницях. «Для нашої родини вони, наприклад, у тому, що, коли наш син розучує на піаніно складний твір, моя дружина спонукає його грати тільки перший такт або просто перші п'ять нот знову і знову, спостерігаючи, як він робить маленькі кроки, доки не вигострить майстерність. Або коли наші дочки, покатавшись на лижах, навперебій розповідають, як вони падали купу разів, і ми вбачаємо в цьому те, що вони катаються все краще і краще», – ділиться Койл (звісно, цей принцип краще працює у випадку з катанням на лижах, ніж з водінням автомобіля). Навчання дітей того, що талант – це не вроджена властивість, дозволяє їм абсолютно по-новому подивитись на невдачі. Невдача – це не вирок, це шлях уперед. І помилки – це зовсім не те, чого треба соромитися, це кроки на шляху до успіху. Без них велич неможлива.